У коворкінгу

Років 6 тому, коли я вперше почала працювати віддалено, шукала комфортний коворкінг.

Тут я трохи писала про свої пошуки:

https://borathink.blogspot.com/2017/01/blog-post.html?m=1

Був один біля метро “Політех”.

Він був популярний серед студентів, адже знаходився прямо біля університету.

Мені було зручно туди їздити, адже він був найближчим за територіальним розташуванням.

Це був такий середній, нормальний коворкінг.

Схожий на бібліотеку.

Одного разу я сиділа на мітингу в навушниках за столом.На столі була скатертина.Було літо.Я була у шльопанцях. Поруч зі мною нікого не було. І раптом я відчула щось слизьке на нозі.

Через секунду знову.

Я так підскочила! У мене мало серце з грудей не вискочило.

Виявилося, що ПІД столом увесь час спав студент.

Він прокинувся і вирішив пожартувати.

Він подумав, що буде смішно торкнутися мені до ноги язиком.

Поки я приходила до тями, він пішов зробив собі і мені каву — підійшов та сказав:

«У вас дуже серйозне обличчя, розслабтеся»

Аааа…